Валерій Гаїна. Я завжди прагнув до оновлення

Продовжуємо публікувати матеріали знашого журналу JAM Music Magazine. Сьогоднішнє чтиво - інтерв'ю з гітаристом, композитором та продюсером Валерієм Гаїною.

Він щаслива людина, бо займається улюбленою справою. І виходить у нього досить непогано. Він став частиною світового шоу-бізнесу і все завдяки неймовірній працездатності. Музикант, композитор та продюсер Валерій Гаїна.

Валера, а чи був вибір ким стати?

Я виріс у музичній родині. Батько та брат грали на акордеоні, мама грала на гітарі. У три-чотири роки я теж почав підтягуватися. Було просто неможливо займатися чимось іншим, крім музики. Коли на свята приїжджали у гості друзі та родичі, все це закінчувалося грандіозним концертом. Я завжди намагався наздогнати свого брата, який старший за мене на два роки, він чудовий музикант і вокаліст. Прагнення вдосконалення виникло ще дитинстві.

Потім я вступив до Тираспольського музичного училища. І незабаром почалося концертне життя. Спочатку я працював у Сибіру, ​​у палацах культури озвучували різні заходи, грали на танцях по п'ятницях, суботах та неділях. Після настав час роботи у різних філармоніях, і в Амурській у нас з'явився гурт «Магістраль», з яким ми провели перші тривалі гастролі. Одинадцять місяців у дорозі без заїзду додому. Ми хотіли стати хорошими музикантами, і незалежно від того, де ми знаходилися, на гастролях чи ні завжди намагалися знайти час для занять. Завжди жили з інструментами в руках і прагнули створити щось варте. У 1979 році мене запросили до групи «Молоді голоси», і до 1981 року я був готовий створювати та грати вже іншу музику.

І потім "Круїз"?

Так, сформувався перший склад «Круїзу», з нього все почалося. Я відіграв у «Круїзі» десять років, 1990 року група припинила своє існування, це було пов'язано з моїм від'їздом до Америки. Але офіційно про розпад ми не повідомляли. Я прожив у США сімнадцять років і почав приїжджати сюди лише п'ять років тому. Щоправда, Олександр Монін та Григорій Безуглий намагалися відродити групу після того, як вони тривалий час працювали під назвою «ЕОМ».

Vin shchaslyva lyudyna, bo zaymayetʹsya ulyublenoyu spravoyu. I vy

Але ти повернувся з абсолютно іншою музикою

Своє повернення я позиціонував як сольний проект і зараз люди вже йдуть саме на Валерія Гаїну, а не на колишнього учасника гурту «Круїз». Хоча багато хто каже мені: «Ой, Валеро, шкода, що ти не в «Круїзі». Я особисто ні про що не шкодую, мене все влаштовує. Час все розставить на свої місця та покаже, що чого варте. Можна вважати себе будь-ким, головне, робити щось цікаве. Я звик жити в ногу з часом, я завжди прагнув оновлення. Якби я й не їхав, я б робив зовсім іншу музику. Та ми й не починали як металевий чи хард-рок гурт, мабуть, у нашій музиці було більше «нової хвилі», попсовий варіант із роковою гітарою. Але поступово все йшло вперед, я постійно займався, відточував майстерність. Коли ти розвиваєшся і стаєш технічним музикантом (це було модно у 80-ті, бути віртуозним музикантом, і я, безсумнівно, цього прагнув), це призводить тебе до більш важкої музики. Прискорювати темп, ускладнювати всю структуру, грати швидко та технічно, всіх дивувати. Ми досягли цього в альбомі "Круїз-1", який випустила фірма "Мелодія". Ми записали його в новому складі, який багато хто називає «золотим». Хоча кожен має свій «золотий» склад, кому що подобається. Ну, це вже люди оцінять, я волію йти вперед.

А чому в Америку поїхав? І чим там займався весь цей час?

В Америку я поїхав за контрактом, мав проект Gain, з яким я і поїхав. На жаль, записаний матеріал не було видано. Інтерес до російського року тоді пішов на спад, і менеджери вважали, що це не зовсім вдалий час для випуску альбому, він справді був дещо російським. Я зробив висновки і зібрав американський гурт під назвою Karma, з нею я провів досить цікавий період часу. Я дуже щасливий, що зміг зібрати таких музикантів, із якими грав хорошу музику! Я пишаюся тим, що зміг це зробити!

Важко було розпочинати нове життя?

Америка відкрила в мені іншу людину, перш за все, у творчому плані. І тут я міг сказати, що я такий розсіяний, а там кажуть: «Покажи, що ти вмієш». Тут я відомий, а там мене ніхто не знав, я починав майже з нуля.

Чим заробляєш на життя?

Моя компанія зараз записує музику для телебачення. Для таких телекомпаній, як CBS, TNT, CNN, Discovery Channel, National Geographic Channel та багатьох інших. В основному, це інструментальна музика, писати яку я дуже люблю, це дуже цікаво! Ти можеш робити будь-що, не заганяючи себе в рамки. З одного боку, тобі замовляють музику, а з іншого – у цьому замовленні я себе проявляю як творча людина, будь-які стилі. Я працював один, але зараз мені вдалося зібрати маленький творчий колектив, який постачає американський телевізійний ринок російською музикою. Причому у мене працюють лише російські хлопці, я вирішив, що треба підтримувати своїх за кордоном. І все складається добре, з'явилася можливість приїжджати на батьківщину. В основному я пишу для телебачення, та й свої нові альбоми для російського ринку. Ми виступаємо тут і в Америці, там дуже багато росіян, в одному Лос-Анжелесі їх один мільйон. Стільки ж, скільки мешканців, наприклад, у Донецьку.

Лос-Анжелес часто називають світовою музичною столицею. Це відповідає дійсності?

Так, це музична столиця. Вона кипить, постійно з'являється щось нове, нове та нове. Це не означає, що стара музика згасає, є легенди, які залишили великий слід в історії музики, і вони ніколи не будуть забуті, їм публіка прощає все, що їх люблять щиро. Коли ти можеш жити в часі, це найбільше, ніж музикант може пишатися. Це дорога, і вона довга, сьогодні успіх, а завтра ти вже ніхто. Особливо у цьому світі, де все відбувається дуже швидко. В Америці з'являється маса гуртів, важка музика процвітає, у будь-яких формах. Найкращі, звичайно, збирають стадіони. Це колесо, яке постійно крутиться, наприкінці дев'яностих були популярні техно та хіп-хоп, а зараз рок-музика може продаватися краще за попсу. Існує мейнстрім, і якщо ти популярний артист, неважливо, що ти граєш. Ти можеш бути гуртом Korn, який грає досить важку музику, але ти в «мейнстрімі», разом із Мадонною та Ріаною. Людям уже все одно, ЯК ти граєш, важко чи легко, головне, ЩО ти граєш, аби це чіпляло. Усі, звісно, ​​намагаються писати хіти, і нових пісень дуже багато. Але не всі доходять до слухача, вони вмирають на полицях магазинів, якщо їх випустили, або у фірмах грамзапису, які не хочуть тебе продавати. Тут важливі і добрий менеджмент, і вміння групи проштовхувати себе.

Але є інтернет?

Згоден, за часів інтернету не все залежить від менеджера. Ти можеш грати в Америці, а розкручуватись у Китаї.

Як, наприклад, Radiohead. На момент виходу альбому "In Rainbows" у 2007 році вони не мали контракту з будь-яким лейблом і продавали його, виклавши в інтернет у форматі MP3. Шанувальники самі визначали ціну за скачування.

І заробили добрі гроші. Це унікальна група! Іноді сам бізнес не знає правильного шляху. Їхній другий альбом The Bends компанія звукозапису теж не хотіла випускати. Адже, в принципі, Radiohead грають некомерційну музику, але дуже цікаву та чесну. А гурт вірив у те, що робив – і переміг. Багато артистів працюють по десять років перш, ніж досягнуть успіху, це важка праця. Дуже багато інформації та пробиватися дуже важко.

За радянських часів усі були неробами, ось чому країна розвалилася. Інша річ, що нас зробили неробами, людина особливо творити не могла. А зараз треба дуже багато працювати. Але були й свої принади, наприклад, тут, у Донецьку, ми колись давали концерти протягом десяти днів. По два у будні та по три у вихідні дні. Це було доступно шанувальникам. Але часи змінилися, і слава Богу! Я вірю, що добре, добре і позитивне переможе!

Деякі відомі гітаристи розповідають про якусь божевільну кількість гітар у своїх колекціях. А в тебе їх багато?

У мене є невелика колекція інструментів, які я знаходжу, це близько сорока гітар. Іноді якісь йдуть, з'являються нові. Велика колекція це означає, що на багатьох ти взагалі не граєш. У мене в ході постійно 10-15 гітар. Жаль інструменти, на них треба грати. Я маю і «фендери», і «гібсони», «карвіни», «ібанези», «крамери», «джексони», «вашборни», «чарвели» – все є в колекції. Гітари хороші та дорогі, в основному це гітари, які роблять для мене фірми-виробники. Звичайно, ці інструменти, зроблені під мене, залишаються у моїй колекції.

На жаль, у мене не стало Gibson часів "Круїза". Я десять років мучив цю гітару! За часів хеві-метал, коли я виходив на сцену в ланцюгах та шипах, я обдер задню панель. Але коли їхав до Америки, я вже грав на Washburn та Ibanez, і вирішив залишити її в Росії. Я попросив свого друга продати її і вона пішла по руках. Я бачив її п'ять років тому, від неї вже мало що залишилося, шкода. Вона 1959 року випуску і потрапила до мене у 1978 році у чудовому стані. Такі гітари коштують від 100 000 доларів.

Спочатку були чеські "Іолани", але перша моя фірмова гітара - це Fender Telecaster. У 1976 році на моє двадцятиріччя батьки дали мені гроші, і вони були витрачені на придбання цього інструмента у відомого югославського музиканта Саші Суботи (Saša Subota). На жаль, цю гітару вкрали. Здав її до камери схову на Київському вокзалі у Москві, а коли прийшов забирати, її вже не було. Вона була 1961 випуску, унікальна гітара. Я її любив, але завжди мріяв мати Gibson.

Спілкувався Андрій Поляков